Україна у Лейпцигу була в особі самотнього видавця…

Середа, 23 березня 2011, 18:06 Галина Вдовиченко
Друк

Джерело: Високий Замок

На Лейпцизькій міжнародній книжковій виставці щойно збирався увесь цивілізований світ. України не було. Була одна-єдина людина – видавець Елеонора Симонова, та й ту запросив Гете-інститут…

Повернувшись до Києва, Елеонора Симонова розповіла «ВЗ», що на Лейпцизькому ярмарку їй вдалося побувати завдяки проекту «Підвищення кваліфікації видавців», який проводили Ґете-інститути Москви та Каїру. В групу входило 12 представників з країн Близького Сходу і колишніх радянських республік. Кожен учасник презентував видавничий світ своєї країни. Директор видавництва «Нора-Друк» представляла Україну.
Як розповіла Елеонора Симонова «ВЗ», кожна з представлених країн має проблеми у книговиданні, пов’язані з соціально-економічною, політичною, релігійною ситуацією. Наприклад, в деяких країнах Близького Сходу взагалі немає бібліотек, дуже великий відсоток дітей не має можливості отримати шкільну освіту, переважно це стосується дівчат. В Білорусі досі діє заскорузла система державної книготоргівлі, яка не залишає жодного шансу розвитку ринкових відносин у видавничій сфері. Грузія має величезні переваги в прозорому веденні бізнесу, але в маленькій країні з кількістю населення, що дорівнює кількості мешканців Києва, наклад книжки автора-початкіця не перевищує 200-500 примірників. В Росії вже давно відбулася монополізація ринку великими видавцями і торговельними мережами. Тому новому видавництву навіть з надзвичайно цікавою видавничою програмою пробитися дуже важко.

- Як виглядає на цьому тлі Україна?

- Україна має хороші ринкові перспективи у видавничій сфері, - переконана видавець. - Ми можемо купувати ексклюзивні права на переклади бестселерів всього світу українською мовою. В нас є 46 мільйонів потенційних читачів. Коли це чують представники навіть розвинутих книжкових країн з давніми ринковими традиціями, це викликає у них заздрощі, адже Україна - найбільша країна Європи. Ми маємо молоду талановиту плеяду письменників, вільних від цензури і комплексів меншовартості. Ми маємо Українську асоціацію видавців і книгорозповсюджувачів, яка об’єднує 130 представників видавничої галузі. Ми маємо книжкові ярмарки, літературні конкурси і премії.

Але в нас практично немає медіа, які інформують читачів про книжки, в нас на державному рівні ніколи не відбувались заходи з популяризації читання. Наша влада дуже далека від культури і не може бути позитивним прикладом для наслідування. В нас багато міст взагалі десятиріччями існують без жодного книжкового магазину. Ми не маємо жодної державної інституції, яка просуває українську культуру за кордоном. Але ці проблеми можна і треба подолати, це лише питання часу.

- Що там таке надзвичайне сталося під час церемонії відкриття Лейпцизького книжкового ярмарку?

- У церемонії урочистого відкриття ярмарку взяли участь мер Лейпцига, президент Німецької асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, міністр науки і мистецтв Саксонії. Під час церемонії відбулося вручення премії «За внесок в європейське взаєморозуміння». В цьому році її отримав австрійський письменник Мартін Поллак. Грошовий еквівалент премії становить 15 тисяч євро. Мартіну Поллаку надали слово – і у мене перехопило подих. Значну частину своєї промови він присвятив ситуації з придушення демократії у Білорусі і Україні. Він підкреслив, що справжні кордони Європи пролягають не там, де вони позначені зараз. Історично Україна завжди була частиною Європи, але Європа закриває очі на те, що зараз відбувається в Україні. Він навів приклади переслідування письменниці Марії Матіос, оцінку становища, яку отримав у бесідах з Юрієм Андруховичем, Сергієм Жаданом, Андрієм Курковим. Також він зазначив, що ганебно мало перекладається українських творів в Європі. Для мене його промова виявилася несподіваною. І коли в цій урочистій залі Конгрес-холу з такої поважної трибуни звучали гірки слова про мою Батьківщину, я не змогла стримати сліз... Завершив свій виступ Мартін Поллак словами про те, що якщо Європа і надалі не буде помічати негативних тенденцій в Україні, ситуація може зайти так далеко, як це було на Балканах.

- Яке враження справив ярмарок?

- Феєричне! Він проходив у п’яти павільйонах. У ньому взяло участь півтори тисячі авторів і 2 тисячі 150 видавців і книготорговців з 36 країн. У програмі було заплановано понад 2 тисячі заходів. Спеціальним гостем ярмарку в цьому році стала Сербія. Будемо сподіватися, що наступного року головним гостем цього ярмарку стане Україна. Принаймні в мене є сили і натхнення виборювати таку честь для України.

Тим часом письменник Андрій Курков написав у своєму профілі на «Фейсбуці»: «При повній відсутності України на Лейпцизькій міжнародній виставці (якщо не рахувати приїзду за запрошенням Німеччини видавця Елеонори Симонової) Росія виїжджала на цю виставку цілими регіонами...». Андрій теж щойно повернувся з Книжкової виставки, але з Паризької (з книжкового салону). Там, за його спостереженнями, Росію представляли три (!) окремі державні експозиції. «Їм зрозуміло, - констатує Андрій, - що «книжковий» престиж країни – справа державна».

Переглянула я посилання, яке наводить Курков. Серед регіонів, які презентували Росію у Лейпцигу, був, зокрема, й Урал з його справді «неповторним уральським брендом». Ось що я вичитала: «Урал – це регіон з цікавою історією, культурою та природою. Ми можемо зробити так, щоб про Урал дізнались в усьому світі. Це допоможе не лише зміцненню ділових зв’язків, а й прикличе на Урал нові інвестиції через розвиток внутрішнього туризму». Одним з видань, яке повезли у Лейпциг, була тримовна книга «Урал! Бесконечный драйв: 52 приключения на границе Европы и Азии». А українських книжок, як і самої України, на Лейпцизькому книжковому ярмарку не було. Ми, з точки зору далекого Уралу, де починається Азія, – глибоко в Європі. Дуже-дуже глибоко.


На фото: Своєю промовою Мартін Поллак (на фото) довів Елеонору Симонову до сліз.