"Українці пишуть гостро і багато критикують дійсність"

Вівторок, 29 жовтня 2013, 13:22 Валерія РАДЗІЄВСЬКА
Друк

Фото: Валерія РадзієвськаДжерело: Gazeta.ua

— Хочу прочитать вам сцену искушения 10-летней девочки конфетой. На моем языке, чтобы вы почувствовали его вкус и аромат, — письменниця 53-річна Марія Матіос бере участь у дискусії "Ще не вмерла Україна" в австрійській книгарні. З цієї події починається Фестиваль української літератури в Інсбруку. 17-19 жовтня його вперше організували в Австрії за підтримки Фонду Ріната Ахметова "Розвиток України".

Марія Матіос говорить російською, тому що українською перекладач не володіє. Поруч — письменники Андрій Курков, Любко Дереш і Таня Малярчук. У книгарні на сотню людей немає вільних місць. Слухачі стоять у проходах і сидять на сходах. На окремому стенді продають видані німецькою твори чотирьох українських письменників. "Культ" Любка Дереша найдешевший — 12 євро. "Солодка Даруся" Марії Матіос коштує 20, романи Андрія Куркова — 23 євро. Австрійці скуповують по кілька книжок.

 

Дискусію завершують частуванням у книгарні. Сало і горілку привезли з України. Борщ готували в Інсбруку. Наступного дня йдемо з Андрієм Курковим вулицями міста. Шукаємо університет, де має відбутися Ніч читань української прози.

— Кілька днів говорив австрійцям про правильний борщ. Потім випадково побачив в Інсбруку австрійську чергу за капустою і заспокоївся. Вони таки зможуть його приготувати, якщо схочуть, — розповідає Андрій Курков, 52 роки. — Сало сховали. Сьогодні будемо доїдати. А нам тут дарують шоколад. У Франкфурті до Марічки підійшла одна пані з шоколадкою. Сказала, що так її за серце взяла "Солодка Даруся", що не могла заспокоїтися до кінця тижня. Вирішила подарувати авторці щось солодке.

— Фестиваль — це була моя ідея, — додає. — Зацікавив видавця "Хаймона", що він таким чином може стати головним провайдером української літератури для німецькомовного читацького світу. Видавництво "Зуркампф", що досі друкувало українських авторів, збанкрутувало. А тут навпаки все розвивається. "Хаймон" видало дві мої книжки і "Солодку Дарусю" Марії Матіос, купило права на публікацію "Танго смерті" Юрія Винничука. Раніше українських авторів тут видавали у "жовтій" серії для студентів маленькими тиражами. Перший тираж був тисяча примірників. Тепер видання достойні пішли. В Німеччині читають навіть пересічні люди. Бестселери німецькою продають по 2-3 мільйони примірників. В українських письменників тут поки що тиражі вимірюються тисячами. Австрійцям бракує гарячих тем. До того ж тут письменники занадто пихаті — віддаляють себе від читача, а ми спілкуємося на рівних.

Я навчився говорити про драматичні речі з усмішкою, не депресувати. Завжди має залишатися надія. На початку 1990-х тут виходили перші книжки російських письменників про розвал Союзу, так звані чорні романи. Суцільний мрак, їх не стали читати. Автор не має права передавати свій негатив читачу.

Керівник програм Будинку літератури в Інсбруку 30-річна Ґабі Вільд читала романи Юрія Андруховича й Андрія Куркова. — Українці пишуть гостро і багато критикують дійсність. Давно не було ніяких проблем, що спровокували б літературну реакцію. Тому нам цікаво читати книжки з країни, де щось відбувається. В Австрії все спокійно. І письменники теж заспокоїлися. Фестиваль української літератури в Інсбруку тривав із 17 до 19 жовтня. Його планують проводити що два роки.

"Німецька важка. Тут у них скрізь діалекти"

— Німців і австрійців цікавить наша спільна історія, — говорить 30-річна Таня Малярчук. Письменниця три роки живе в Австрії, заміжня за тамтешнім видавцем. — Усе-таки західних українців австрійське минуле хвилює набагато більше, ніж австрійців. Якось привезла австрійських друзів до бабці в Івано-Франківськ. Вона запитує: "Звідки ви?" — "З Австрії". — "Ой, ті австрійці-паразити стільки тут у нас набудували, що немає де свого ставити".

Що вивчила мову за три роки, не скажу. Просто можу користуватися. Німецька важка. Тут у них скрізь діалекти. Поки що нічого не пишу. Шукаю себе. В мені відбувається процес народження письменника великих форм. Тихо переживаю його. Роботи не маю. Ким тут можу працювати? Журналістом? Моя німецька поки що заслабка для цього. Але помітила, що не вживаю "треба", "мушу". Тепер більше послуговуюся словом "хочу".